Рідний край – земний рай

Виступ вихованців гуртка «Географічне краєзнавство» 

1. Історична довідка про місто Глухів

Утворена 1939 p. Сумщина — наймолодша з північних областей України, що на півночі і сході межує з Російською Федерацією. Західна частина Сумщини лежить на Придніпровській низовині, східна — на відрогах Середньоруської височини. Пласкій, інколи положисто-хвилястій поверхні регіону особливої привабливості додають надзвичайно мальовничі, грайливо врізані долини лівих приток Дніпра — рік Ворскли, Десни, Псла, Сейму та Сули.

Місто Глухів розташоване на берегах річки Есмань. Глухів вперше згадується ще в Іпатіївському літописі за 1152 рік, тоді руський “град” належав Чернігівському князівству.

Часом у путівниках трапляється фраза “сучасний Глухів – типове провінційне місто України”. Ну як можна з цим погодитися?

В’їжджаючи до Глухова з Московської траси, ви ще здалеку побачите, Глухів – зовсім не типове провінційне місто. Ще здалеку відкривається вигляд на цікаві місця Глухова – собори та водонапірну вежу. Найвищого розквіту Глухів досяг у XVIII столітті. Після зруйнування Батурина, в 1708 p. в Глухів була перенесена столиця Лівобережної України. Пізніше, після скасування посади гетьмана, з 1722 р. у Глухові знаходилася Малоросійська колегія — вищий орган керування тодішньою Україною. Саме у Глухові більш ніж чверть століття існувала перша в Російській імперії музична школа, в якій готували співаків і музикантів для придворного хору й оркестру. В Глухівській музичній школі проходили навчання М. Березовський і Д. Бортнянський — майбутні відомі російські композитори, на згадку про яких у міському саду Глухова встановлені виразні пам’ятники.

Про велич Глухова нагадують декілька цікавих архітектурних пам’яток — Миколаївська (1695), Преображенська (1765) і Трьох-Анастасіївська (1893) церкви, а також визначна світська споруда — Тріумфальні ворота (1785). Цікава пам’ятка технічного будівництва у Глухові – водонапірна вежа початку XIX ст, на яку можна піднятися і оглянути місто та околиці з висоти.

2. Перегляд відеофільму «Гетьманська столиця».

3.    Природа  Глухівщини, вона неймовірна, особливо у розквіті весни і взимку коли випадає багато снігу. Дуже багато дерев, місцями можна побачити наче «кусочки» Карпат з горами і лісами, місцями – величні степи.

Сьогодні ми розповімо вам  про цікаві місця Глухівщини, які мають значну природоохоронну та історичну цінність  тому заслуговують  на увагу.

3.1.   200 річні сосни.

У поселенні Соснівка утворився однойменний парк – ботанічна пам’ятка природи регіонального значення. Його площа сягає 6,5 гектарів. Вік дерев, які тут ростуть, коливається від 50 до 200 років. Зокрема, на його території живуть славнозвісні 200-річні Сосни.  

Що можна побачити в парку?

Парк прикрашають величезні клени, буки, тут ростуть сосна румелійська, модрина європейська, граб, сосна чорна, тсуга канадська. Пам’ятник природи є частиною розгалуженого яру, по днищу і схилах якого виростають нині 9 сосен віком понад 200 років. Обхват стовбура біля основи складає від 2,7 до 3,5 метрів, а висота – від 25 до 30 метрів. На північних стрімких схилах яру гніздяться стрижі, берегові ластівки, пугач. На вікових соснах звиті 2 гнізда орла могильника. Яр перегороджений дамбою, вище якої утворився ставок – Соснівка.

Історія соснового парку

У 19 столітті яр був зарослий сосновим бором. Поруч проходила дорога, яка сполучала Сизрань та Безенчук. По ній систематично проходили каравани торгового люду. Цим користувалися розбійники, постійно нападали і грабували обози. Можливо, через це село Володимирівка було утворено з метою захисту від розбійників. На будівництво будинків, господарських будівель жителів поселення були використані вікові сосни з цього бору. Остаточної шкоди сосновому бору було завдано у роки Великої Вітчизняної війни, коли сосни рубали на дрова. Від вікового бору до сьогодні залишилося 9 сосен, одна з яких вже загинула.   Крім старих, виявлено 86 відносно молодих сосонок у віці від 2 до 8 років. В основному вони виростають в тих самих ямах, які вириті жителями села з метою вилучення піску на господарські потреби. По краю яру розташована група сосен віком приблизно від 10 до 20 років – кількістю 18 дерев

Як доїхати

Сосни знаходяться у селі Соснівка Глухівського району. З одного боку до поселення прилягає ліс, де і ростуть сосни. До села тягнеться дорога від шосе Е38, яким можна доїхати з міста Глухів. Рухаючись у бік кордону з Росією, після села Заруцьке повернути праворуч і їхати прямо до Соснівки.

3.2 Дівоча гора

Ботанічна пам’ятка природи «Дівоча гора» площею 3 га знаходиться в Глухівському районі на відстані 1,3 км на північний захід від с. Студенка. Територія пам’ятки природи являє собою рідкісну для крайньої північної частини Лісостепу ділянку лучно-степової рослинності, поширення якої пов’язане з крейдяними пластами у рельєфі. Дівоча гора представляє значний інтерес у фітозоологічному плані, оскільки тут виявлено як мінімум вісім раритетних видів рослин: ковила пірчаста, льон жовтий, льон багаторічний, шолудивник Кауфмана, анемона лісова, адоніс весняний, дзвоники персиколисті, сонцецвіт монетолистий. Слід зауважити, що дану територію виявив видатний природознавець, викладач Глухівського педагогічного інституту Д.І. Сакало ще у 50-ті роки минулого століття. Крім природної цінності, Дівоча гора викликає інтерес істориків: існує легенда, яка свідчить, що у давнину на цій території був монастир. Являє собою горб зі схилами 35-40° з лучно-степовою рослинністю на північному-заході від с. Студенок. Як об'єкт природно-заповідного фонду оголошений 16.09.2004.   В рослинному покриві представлено близько 100 видів рослин, серед яких до Червоної книги України занесена ковила пірчаста, а льони багаторічний та жовтий, шолудивник Кауфмана, горицвіт весняний - до обласного Червоного списку.

3.3 Барвінкова гора

Урочище з красивою назвою знаходиться в лісі біля села Вікторове. На видовженому мисі, що підноситься над заболоченою заплавою річки Есмані, збереглися залишки древнього городища. Поселення датується VII–VI ст. до н.е. У певному розумінні городище на Барвінковій горі також можна назвати скіфським. Хоча таке поняття, звісно, буде відносним. Населення, яке тут мешкало, жило у скіфську добу, але не було тими скіфами, котрі кочували у причорноморських степах. Незважаючи на те, що археологічний комплекс Барвінкової гори майже не досліджений, ряд знайдених предметів дає певні уявлення про побут місцевих мешканців. Фрагменти ліпних горщиків досить якісного виготовлення говорять про високий рівень гончарного виробництва, керамічних пряслиць – про існування ткацтва, керамічної ллячки (ковшика для розливу розплавленої бронзи), бронзових наконечників стріл – про бронзоливарне виробництво, залізних ножів та псаліїв з кінської збруї – про обробіток чорного металу.

Ще й зараз Барвінкова гора у народі сливе як таємниче, прокляте місце, де постійно відбувалися якісь паранормальні явища і зустрічалися привиди старовинних воїнів та мандрівників незвичного вигляду.  

На Глухівщині збереглись легенди, пов’язані з Барвінковою горою. Розповідають, що  давно тут жив народ і керувала ним цариця, яка мала десятилітнього сина. Біля городища було велике озеро. Цариця була дуже доброю і її син часто грався з хлопчиками-простолюдинами. Одного разу хлопці пішли купатись на озеро і син цариці втопився. Дуже розгнівалась вона і від горя прокляла весь народ. Враз озеро зникло, а поселення пішло під землю. З того часу на цьому проклятому місці ніхто не селився. А саме місце густо заросло барвінком, від чого й назву отримало. А коли барвінок починав квітнути, це нагадувало очі царициного сина.

А ще розповідають, що прокляття з цього місця можна зняти, якщо хлопчик того ж віку на не об’їздженому жеребці обскоче його та витягне закопаний кам’яний стовп. Тоді озеро знову наповниться водою і поселення з’явиться з-під землі.

Можливо й правда, що в далеку давнину у підніжжя Барвінкової Гори було озеро, як розповідається в давній легенді. І зараз ця місцевість заболочена та багата на джерела. Біля підніжжя Барвінкової Гори ще давно викопана криниця, огороджена цябриною. В ній чиста, прохолодна і смачна вода. Цю криницю у народі називають Смоліною. Кажуть, що недалеко від місця де б’є джерело жив колись дід Смоля, він то і викопав цю кристальну криницю, обніс її цабриною. І зараз в Смоліній криниці чиста, джерельна стоїть вода, і кожен хто пройде повз неї може напитися прохолодної, джерельної води. Ця криниця являється природоохоронним джерелом місцевого значення.

3.4 «Сім джерел» у селищі Шалигине на Сумщині – важлива гідрологічна пам’ятка місцевого значення. Історична та природна цінність цього місця полягає в якості води: вона тут надзвичайно чиста і має приємний смак. Проте «Сім джерел» – не просто чудове місце для відновлення водного балансу у спекотний день. Місцеві жителі вважають, що вода у них чинить ще й лікувальну дію. Перевірити, чи мають вони рацію, можна лише самому побувавши в Шалигиному.

«Сім джерел»   в Шалигиному мають природне походження: ґрунтові води самі пробиваються назовні, без людської допомоги. Територія, на якій розкинулися «Сім джерел», займає 0,5 гектара. Температура води кожного джерела навіть улітку не перевищує 4 градусів. Кришталеву чистоту та солодкуватий смак води оцінять і ті, хто просто хоче втамувати спрагу, й охочі оздоровитися. Для того, щоб джерела не пересихали, територію довкола них спеціально очистили від заростей американського клена, коріння якого сильно висушує ґрунт.

Як доїхати «Сім джерел» розташовані в Шалигиному, що за 20 кілометрів від Глухова. Звідти до села курсують прямі автобуси.   Доїхати можна й автомобілем.

3.5 Окрім «Семи джерел», у Шалигиному можна також відвідати ландшафтний заказник «Шалигинський».

У селі Шалигине Сумської області знаходиться дивовижний ландшафтний заказник, площа якого становить близько трьох тисяч гектарів. Основну частину території займають ліси.  Глухівщина завжди славилася красивою природою. З нею можна ознайомитися, відвідавши заказник. Основними лісовими масивами в заповіднику вважаються Монастирський, Береза ​​і Бор. Рослинність заповідника представлена широколистяними лісами, в яких трапляються дуб, клен гостролистий, часто з домішкою липи. У підліску зростає ліщина. Є в заказнику і ділянки дубово-соснових, вільхових і березових лісів, типових для лісової зони України. У деяких місцях збереглися сосни, яким понад 200 років. Тут також виявлено п'ять видів рослин, які занесені до Червоної книги України, зокрема лілія лісова, любка дволиста, гніздівка звичайна, коручка темно-червона, коручка чемерникоподібна. Росте ряд лікарських рослин, багато регіонально рідкісних рослин, які підлягають охороні. На значних площах — луки й болота. Багатий тваринний світ:   лось, сарна європейська, ондатра, видра річкова, різні види качок.

  Деякі з них занесено до Червоної книги України та охороняються законом. На території заповідника є пам’ятка з інформацією про нього, схемою розташування та правилами поведінки на території. Заповідник має статус заказника загальнодержавного значення. Ландшафтний заказник відображає і передає чудовий природний складник  Глухівщини. Перебуваючи на території заповідної зони, можна не тільки ознайомитися з рідкісними екземплярами рослинного світу, а також помилуватися мальовничими пейзажами. Особливо цікаво тут буде юним натуралістам.

3.6 Джерела «Ключі»

  Знаходяться між Заруцьким і Сварковим у підпорядкуванні Сварківської сільської ради. Це декілька фонтануючих джерел з добрими смаковими якостями, котрі живлять річку Клевень водою. Починаються від купальні дитячого табору і простягаються на 150 метрів, на південь уздовж правого корінного берега річки Клевень. Джерела «Ключі» за формою являють собою приямки в ґрунті шириною 1-2 м, глибиною 0,2-0,3 м з руслами в бік річки. Потужність найбільшого – 5 л/хв., температура води завжди однакова – 8 градусів. У відповідності з рішенням облвиконкому Сумської обласної ради, у 1984 р. об’єкт став гідрологічною природною пам’яткою місцевого значення.

3.7 Глухівський кар’єр кварцитів

Глухівщина завжди славилась багатьма визначними пам’ятками. Цей край розміщений в неповторному природному ландшафті, де серед інших природних пам’яток чинне місце посідає родовище Глухівського кар’єру кварцитів.

Камінь у Баничах здавна видобувався кустарним способом, а невеликі кам’яні кар’єри, каменярні, називались «бані». Так топоніміка пояснює, що назва села Баничі походить від слова «баня» - кам’яний кар’єр.

Родовище Глухівського кар’єру кварцитовидних піщаників знаходиться у Глухівському районі, Сумської області біля північно-східної окраїни села Баничі.

Площа родовища - 57 га, простягається між басейнами річок Клевень (права притока Сейму) та її притоки - р. Есмань. Площа вододілу представляє собою рівнинну територію з глибоко врізаними ярами і балками.

Баницьке родовище кварцитів - єдине на території Європейської частини СНД, на якому видобуваються кварцити із вмістом двоокису кремнію (SiO2) вище 90%.

За якістю кварцитовидні піщаники є унікальною високо кремнеземною сировиною, яка придатна для виробництва високоякісних феросплавів (феросиліцію) і кристалічного кремнію високих марок, а також щебеню для будівельних цілей.

Родовище відоме і розроблюється з 1890 року. Перші геологічні розвідувальні роботи проведені в 1928 році. З 1928 по 1978 роки (50 років) родовище розроблювалось різними організаціями для використання піщаників на будівельний камінь. З 1958 Глухівський кар’єр почав постачати кварцитовидні піщаники для виробництва кристалічного кремнію.

Яка ж геологічна історія даного родовища, звідки тут взявся піщаник?

Кварцитовидні піщаники – це гірські породи осадового походження, зцементований морський пісок, якому вже понад 65 млн. років. Тому, про наявність морської площі на нашій території, родовище кварцитовидних піщаників є вірним підтвердженням за віднайденими скам’янілими рештками рослин і тварин (молюсків).

Відповідно до тектонічної будови родовище належить до Дніпровсько-Донецької западини, яка заповнена покладами крейдового, палеогенового, неогенового та четвертинного періоду.

Природа нашої місцевості унікальна і неповторна, треба вміти любити її, впізнавати окремі характерні куточки за знайомими і звичайними природними особливостями, і робити це настільки впевнено, наскільки пізнаються багатьма такі пам’ятки природи, як Великий Каньйон Колорадо чи Ніагарський водоспад.